Варикоцеле було визнано клінічно значимим утворенням вже більше століття тому, але в перші роки лікування було виключно для усунення болю. Після 1952 р. ця хвороба розглядалася по-різному, оскільки Tulloch [1] повідомив, що варикоцеле може впливати на фертильність чоловіків. Він провів варикоцелеектомію чоловіку з азооспермією і сперматозоїди з’явилися в еякуляті з часом, була досягнута вагітність. У 1955 р. Tulloch повідомив про свою серію вариколеектомій у 30-ти безплідних чоловіків [2]. У трьох були азооспермії, але інші мали різну щільність сперми. Автор зробив висновок: "З отриманих результатів видається виправданим, що варикоцеле пов'язане з субфертильністю, варикоцеле слід лікувати".
З 1970 по 2000 р. варикоцелектомія набула світового інтересу для лікування чоловічого безпліддя. У світовій літературі з’явилися декілька інноваційних процедур лікування варикоцеле, і були опубліковані вичерпні оглядові статті на тему варикоцелектомій [3,4]. У результаті зростаючого інтересу у всьому світі, у клінічній практиці збільшилась кількість варикоцелектомій, було підраховано, що 67% пацієнтів, які перенесли операцію з приводу безпліддя у чоловіків, мали діагноз варикоцеле [5]. Кількість процедур ще збільшилось, коли інтервенційні рентгенологи почали лікувати варикоцеле.
Операція Іваніссевича
На початку 20-го сторіччя Іваніссевич [6] розробив найрозповсюдженішу методику оперативного втручання для лікування варикоцеле на основі анатомічних досліджень трупів, ця операція все ще застосовувалася для лікування болю в мошонці. Він оцінив анатомію сім'яних канатиків, стан кровотоку та мускулатуру передньої черевної стінки і заявив, що варикоцеле викликано венозним рефлюксом через неефективні венозні клапани. Він запропонував простий спосіб отримати доступ до сім'яного канатика і сказав: "Для хірурга, який тільки навчається, відкрити паховий канал, безсумнівно, простіше". Іваніссевич дослідив вміст сім'яного канатика в паховому каналі і перев’язав великі варикозні вени групою після виключення артерії яєчка та протоки. Хоча він визнав важливість виділення артерії яєчка, були деякі випадки ішемії яєчок, гідроцеле та рецидивів. Тим не менш, він провів цю процедуру на 4955 пацієнтах за 40 років практики.
Операція Паломо
У 1949 р. про ще одну хірургічну методику повідомив Паломо [7]. Він дослідив 40 чоловіків і зазначив, що три артерії постачають яєчко. Дослідник зробив висновок, що навіть якщо дві артерії перев’язані, потік із однієї артерії, що залишилася, буде служити достатнім для кровопостачання яєчка. Процедуру проводили під місцевим знеболенням; розріз для цієї процедури був довжиною 4 см і на 3 см вище внутрішнього пахового кільця. Оскільки розсічення було трохи вище внутрішнього пахового кільця, де легко було видно великі сім'яні вени. Артерія та вени перев’язувались разом, Паломо виділяв кремастерну та артерію протока, які, на його думку, забезпечували достатнє кровопостачання яєчка. Серед цих 40 пацієнтів рецидивів або ознак атрофії не було, але питання утворення гідроцеле не було уточнене.
Література
1. Tulloch WS. Consideration of sterility: subfertility in the male. Edinb Med J 1952; 59: 29.
2. Tulloch WS. Varicocele in subfertility. Results of treatment. Br Med J 1955; 2: 356–8.
3. Baazeem A, Belsile E, Ciampi A, Dohle G, Jarvi K, et al. Varicocele and male factor infertility treatment: a new meta‑analysis and review of the role of varicocele repair. Eur Urol 2011; 60: 796–808.
4. Diegido P, Jhaveri JK, Ghannam S, Pinkhasov R, Shabsigh R, et al. Review of current varicocelectomy techniques and their outcomes. BJU У категоріїt 2011; 108: 1157–72.
5. Meacham RB, Joycbase GF, Wise M, Kparker A, Niederberger C. Male infertility. J Urol 2007; 177: 2058–66.
6. Ivanissevich O. Left varicocele due to reflux; experience with 4,470 operative cases in fourty‑two years. J У категоріїt Coll Surg 1960; 34: 742–55.
7. Palomo A. Radical cure of varicocele by a new technique: preliminary report. J Urol 1949; 61: 604–7.
Поділитись
Коментарі
Цікава стаття! Дякую
Было интересно почитать